Медитація також означає моментальне переживання

Що важливо в медитації – це переживання цього моменту, того що зараз є, без упередженого ставлення розуму. Саме тому медитація є живим досвідом… Ми говоримо про пряме, безпосереднє переживання без інтерпретації. Наприклад, коли ми знаходимося самі в кімнаті, є можливість, коли ми можемо прямо, безпосередньо, переживати, досвідчувати себе, оскільки у нас є простір, відчуття моменту і нема намагання бути кимось. З цієї причини багато хто з нас не любить знаходитися самому в кімнаті, тому що ми боїмося зустрітися з собою обличчям до обличчя. Ми боїмося побачити щось, чим ми не являємося. Тим не менше, перебувати на самоті, в тиші, в кімнаті – це дуже потужний досвід. Тому що нема потреби грати, нема потреби в інтерпретації. В цій точці, в цьому моменті ми є ті, хто ми є.

Але в нашій ситуації ми постійно намагаємося чимось себе розважити. Для того, щоб уникнути цього перебування наодинці з собою в просторі, цього буття собою, ми дуже раді себе чимось розважати, щоб таким чином бути постійно зайнятими. Коли ми зайняті, у нас нема потреби бачити себе, зустрічатися з собою. Певним чином ми намагаємося втекти від ситуації. І в цьому для нас полягає певна складність стосовно медитації.

У нас вже є якась фіксована думка – кожен з нас хоче бути кимось. І наш розум повністю залучений, повністю окупований цією фіксованою ідеєю стати, бути кимось. В медитації це не стається таким чином. Тому що ви вже добрі такі, які ви є. Коли ми намагаємося постійно чимось себе зайняти, постійно хочемо бути кимось, в цьому існує глибоко закорінене відчуття непевності. Ми почуваємося невпевнено, ми відчуваємо себе в небезпеці. Ми вважаємо, що зі мною щось негаразд, щось не так.

Проблемою є наше ставлення до себе. Ми не можемо починати будь-яку медитацію на основі думки, що я поганий. Навіть рекомендується починати медитацію з великою радістю і відкритістю. Але якщо наше базове думання, наша базова ідея полягає в тому, що я поганий, то відповідно, ми не можемо розпочати медитацію. В нас все ще є ця ментальність втікання від чогось і ми все ще продовжуємо розважатися.

Не варто очікувати від медитації якоїсь магії, якихось містичних переживань. Люди дуже часто вважають, що вони мають кимось ставати, бо, звичайно, ми знаємо багато оповідань, історій про видатних майстрів, йогінь. Дехто з нас очікує навіть психоделічних досвідів. Але тут нема таких переживань як психоделічний досвід, містичний досвід, левітація у повітрі, або коли ви бачите, що ви верхом на яку. Це було б набагато веселіше, звичайно. Нічого подібного під час медитації не стається, речі під час медитації набагато простіше. Чому вони простіше? Тому що у медитації нас є подушка, є тільки подушка, відчуття подушки, нічого ускладненого, нічого, пов’язаного з втіканням, нічого, пов’язаного з поспішністю. Тепер цій подушці потрібно тіло. Тіло, яке сидить. Тіло, яке сидить, сидить і сидить… І це тіло не є мертве тіло. Воно має розум. Тіло, розум, подушка…

І що це все зводить разом, в цьому дуже простому акті перебуванні тут? Як я можу впевнитися, що це не є мертве тіло, що тут є і тіло і розум? Я можу впевнитися, бо я дихаю. Різниця між мертвим тілом і живим тілом полягає тільки в диханні. Дихання синхронізує тіло і розум в цьому моменті на цій подушці.

Це не є якоюсь аналітичною формою медитації. Це не є суб’єктивним баченням, суб’єктивним фокусом. Весь цей процес є об’єктивний фокус. І коли є об’єктивний фокус, це є знання, не думання. Коли ми знаємо, коли ми бачимо в моменті: моє тіло, мої відчуття, моє сприйняття, мої емоції такі, які вони є. Нічого ускладненого.

Ми говоримо про наше тіло не в сенсі ваги в кілограмах, не в сенсі розміру і таке інше. Тіло це є просто тіло, відчуття це просто відчуття, звук це просто звук, запах це просто запах. Настільки просто.
І це називається медитація.